Досвід роботи

       Серце віддаю дітям                                                                                                                

                                                                                                (В.О.Сухомлинський)

Виховання в дітей високих інтелектуально-духовних інтересів і запитів, ціннісних поглядів, орієнтацій і переконань, створення таких умов, які сприяли б розвитку духовної активності дитини через національні цінності – мета виховної роботи школи. Щасливе майбутнє кожної країни пролягає через виховання.

К.Д.Ушинський писав, що «при поганому вихованні додаткові знання зроблять таку людину ще більш небезпечною для суспільства».

Моя мета залучити дітей до скарбів світової культури, естетичних цінностей людства. Мистецтво не може бути другосортним засобом впливу на молодь. Саме воно є тією гармонічною частиною духовності особистості, що розвиває суто людські почуття.

Учень – це завжди Людина з великої літери, тому що він потенційно невичерпно багатий. І саме школа повинна допомогти дитині заглянути в себе і визначити набір цінностей, які узгоджуються з її неповторною людською сутністю, які забезпечуватимуть її компетентність як громадянина, патріота, члена колективу, особистості. Саме у цьому я вбачаю своє основне завдання як класного керівника.

Найголовнішою умовою навчально-виховного процесу, на мою думку, є  його особистісна зорієнтованість, спрямована на  те, щоб кожний вихованець став повноцінним, самодостатнім, творчим суб'єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною і самодіяльною особистістю. Саме в цьому і полягає гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу, центром і метою якого є особистість вихованця.       

Ступінь гуманізації виховного процесу залежить від того, наскільки класний керівник створює передумови для самореалізації особистості, розкриття її природних задатків, прагнення до свободи, відповідальності, творчості. Зрештою метою виховання є самовиховання учнів, тобто спонукання їх до самопізнання, до керування своїм розвитком. Для того, щоб вирішити це завдання, розпочинаю свою роботу із класним колективом з психолого- педагогічної діагностики.

 ІЗ  ДОСВІДУ  РОБОТИ

Я працюю в школі 33-й рік. Завжди була класним керівником. Випустила дев»ять одинадцятих класів, і зараз у мене випускний 9-й клас.        У своїй роботі керуюсь вимогами Програми «Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України». У цьому документі зазначено, що головним завданням сьогоднішньої освітньої практики є створення виховного простору, під яким розуміємо не тільки середовище, а й духовний простір учня і педагога, простір культури, що впливає на розвиток особистості. Визначальною тенденцією виховання стає формування системи ціннісного ставлення особистості до соціального і природного довкілля та самої себе.

Тема, над якою я працюю, « Розвиток творчих здібностей учнів в умовах середньої загальноосвітньої школи». Працюю за певною системою.

За допомогою цієї системи я намагаюсь виявити здібності учнів у різних видах діяльності. Мету своєї роботи вбачаю у тому, щоб виховати  високоморальну, соціально активну особистість. Вважаю, що моральна культура та соціальна зрілість є дуже важливими складниками життєвої компетентності сучасної молодої людини. Виховну роботу спрямовую на формування у дітей особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури, виховання шанобливого ставлення до родини, формування навичок здорового способу життя.

Наприклад, клас, у якому я працюю класним керівником,-- клас з поглибленим вивченням української мови та літератури. І ми вирішили, що це буде клас журналістів. Результатом цього методу проектів став випуск газети «Школа рідна моя».

Ми збираємо матеріал, беремо інтерв’ю, фотографуємо. Потім робимо ескізи, наброски майбутньої газети. Це цікавий творчий проект. Однією з найбільш перспективних методик, що сприяють формування  в учнів життєвих навичок соціальної активності вважаю саме проектну виховну технологію. Вона є одним із провідних засобів перетворення школи із школи навчання на школу життя, формування та актуалізації життєвого досвіду учнів, оволодіння навичками планування власної діяльності, вибору засобів та шляхів її здійснення. Діяльність за проектом допомагає учням включитися в активну соціальну дію. Проблему для проекту беремо з реального життя, таку, що має значення для самих дітей і для багатьох людей. Для вирішення цієї проблеми учні повинні використати ті знання, що вони мають, і набути нових.

Мені, як класному керівнику, приємно спостерігати, як  зростає їх активність, вміння самостійно розподіляти обов’язки, спільно працювати у колективі, брати на себе відповідальність і доводити справу до кінця. Я переконалась, що використання в педагогічній практиці методу проектів навчає дітей самостійно думати, знаходити і вирішувати проблеми, використовуючи для цього знання з різних галузей. Діти набувають здатності прогнозувати результати, можливі наслідки різних варіантів рішення, уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки.

Та головним завданням використання методу проектів у виховній роботі  я вважаю набуття учнями досвіду, який може стати їм у нагоді в подальшому житті, формування певних навичок поведінки, стилю життя.

Наступний напрямок роботи — культурно-мистецькі акції. Багато років я була керівником шкільного театру і команди КВК. До складу брала переважно учнів зі свого класу. Серед них є і актори, і сценаристи, і художники. Для театральних вистав діти самі робили декорації, елементи костюмів. Ми виступали не тільки в школі, а брали участь в районних змаганнях.

Діти проявляють велике бажання виступати на сцені,а я намагаюсь їх підтримувати в цьому.

Активну участь бере 9-А клас у спортивних змаганнях, які проводяться як у школі, так і в районі. У цьому році діти із задоволенням грали в Квест, в Зірницю. Серед учнів класу є футболісти, борці, легкоатлети. Вони вміють боротися за перемогу, підтримують один одного. Довго і старанно ми готувалися до гри « Зірниця». В результаті 9-А не осоромив школу, яку представляв на цих змаганнях.

Діти дуже люблять малювати, робити різні поробки. Ми використовуємо ці дитячі здібності під час різних конкурсів, в оформленні класного куточку, в оформленні кабінету. Вважаю, що дитина змалку повинна жити в оточенні прекрасного. Тому намагаюся створити у класному приміщенні затишок, комфорт, чистоту. Велику увагу приділяю естетичному оформленню будь-якого заходу, зовнішньому вигляду учнів. Прагну створити таке виховне середовище, у якому кожен з моїх вихованців зміг би проявити і розвинути свої індивідуальні здібності, у тому числі художньо-естетичні.

Під час створення герба класу розгорілась дискусія, тому що було запропоновано декілька варіантів. Зупинилися на тому, який є символом нашого класу, класу журналістів.

(Див. додаток)

Учні класу беруть активну участь у творчих конкурсах. Одним із пріоритетних своїх завдань вважаю виховання духовної культури учнів. Намагаюсь збагачувати їх духовний світ, залучаючи до дослідницької і творчої діяльності у різних галузях мистецтва, привчаю школярів до культури спілкування. Мої вихованці люблять читати, є постійними учасниками і призерами шкільного етапу всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач України».  У районному конкурсі « Найкращий читач України» наша учениця стала призером.

Здібності дітей проявляються і в гуманітарному напрямку. Призові місця у районному конкурсі на кращий твір про вчителя посіли саме учні 9-а класу.

Важливою складовою змісту виховання особистості є ціннісне ставлення до праці. Воно передбачає усвідомлення дітьми соціальної значущості праці, розвинену потребу в трудовій активності, ініціативність, сформованість працелюбності як базової якості особистості. Вважаю, що важливим завданням сучасної школи є виховання творчої конкурентоздатної особистості, яка усвідомлює суспільну значимість праці.

Учні не байдужі до таких справ як благоустрій мікрорайону.

Ціннісне ставлення школярів до культури і мистецтва формую через знайомство із досягненнями світової та вітчизняної культури  (під час екскурсій, в ході пізнавальних годин), організацію класних виставок, участь у шкільних і міських заходах естетичного спрямування. Діти відвідали Національний художній музей, музеї Києво-Печерської лаври, Музей води, етнографічний музей «Українське село», музеї письменників тощо.

Одним із важливих чинників створення виховного простору, який сприяє формуванню соціальної компетентності учнів, є робота учнівського самоврядування.  

Наш час потребує лідерів нової формації, людей компетентних, відповідальних, здатних мислити неординарно, генерувати нові ідеї та приймати нестандартні рішення. Ось чому одне із головних завдань школи – підтримка учнівської молоді, чия життєва позиція спрямована на активну участь у громадському житті, молоді, яка має організаторські здібності, усвідомлює себе лідером, розуміє, що великі справи починаються із малих вчинків. Школа – це мікромодель громадянського суспільства. Основи громадянського ставлення і демократії закладаються з дитячих років, і самоврядування допомагає учням організувати власне життя і життя своїх товаришів. Досвід взаємостосунків, розв’язання конфліктів, виявлення і захисту своїх інтересів, здобутий у школі, стане корисним багажем, з яким школярі увійдуть у доросле життя.

Клас має реально діючі органи самоврядування, які в основному самостійно та правильно розв’язують питання планування, організації, регулювання та контролю. Староста класу та помічники старости класу обираються на перших класних зборах. Вибори проводяться відкрито, кожен учасник ділиться своїм баченням розвитку колективу. В кінці кожної чверті актив класу звітує перед усіма учнями про виконану роботу. Така система учнівського самоврядування класу виявилась результативною: учні активно включаються у життя класу і школи, вчаться працювати разом, організовувати цікаві заходи і брати на себе відповідальність.

Структура самоврядування класу перебуває в стані позитивних змін та самовдосконалення. Розширюється коло учасників. Учні класу є активними учасниками шкільного парламенту.

Без сумніву, школа може успішно виконувати свої функції щодо виховання підростаючого покоління тільки у тісному взаємозв’язку із сім’єю. Лише спільними цілеспрямованими зусиллями педагогів і батьків вдасться плідно впливати на розвиток особистості дитини, розв’язувати актуальні виховні завдання.

Виходячи з цього, вважаю одним із найактуальніших напрямів роботи класного керівника сучасної школи налагодження дієвого взаємозв’язку і ефективної співпраці з батьківською громадськістю. Моя система роботи з батьківською громадськістю включає в себе такі напрямки:

-                     вивчення виховного потенціалу сімей;

-                     підвищення рівня педагогічної культури батьків;

-                     безпосереднє залученню батьків до навчально-виховного процесу;

-                     вироблення єдиного виховного впливу на дитину з боку батьків і школи.

Виховання дітей в сім’ї має, безперечно, суб’єктивний характер і залежить від рівня моральності і загальної культури батьків, їх життєвих планів, ідеалів, вчинків, родинних традицій тощо. Значну роль у цьому відіграє виховний потенціал сім’ї, який визначається внутрішньо притаманними конкретній сім’ї можливостями. Його важливо враховувати при виробленні стратегії співпраці школи з батьками учнів. Тому завжди розпочинаю свою роботу з новим колективом із вивчення сімей учнів.

Вивчення родин учнів відбувається за певною програмою  і має охоплювати такі сторони:

1. Загальні відомості про родину (склад родини; вік, освіта, професія батьків; побутові та санітарно-гігієнічні умови життя родини; матеріальне забезпечення)

2. Інформація про родинне виховання (виховна спроможність і виховна активність батьків; громадська спрямованість родинного колективу; психологія родинних стосунків; наявність куточка школяра; дотримання дитиною режиму дня; робота батьків над формуванням загальної культури школяра, розвитком  його здібностей; використання вільного часу, культура дозвілля; ставлення батьків до школи; хто із членів родини здійснює найбільший виховний вплив на учня).

При вивченні виховного потенціалу сім’ї використовую комплекс прийомів і методів: відвідування учнів удома, спостереження, бесіди, анкетування, тестування. Вивчення сім’ї передбачає глибокий всебічний аналіз як позитивних, так і негативних особливостей. Але виявлення позитивного і його розвиток має домінувати у процесі становлення стосунків виховної взаємодії педагогів і батьків.

Найбільш поширеною формою роботи з батьками, яку я використовую з метою зростання педагогічної обізнаності батьків, є батьківські збори. Їх проводжу систематично, не рідше 2 разів у семестр. Причому практикую проведення комбінованих батьківських зборів, на яких обговорюю різні сторони роботи з батьками, у тому числі піднімаю актуальні проблеми виховання та навчання дітей. Зокрема, тематика батьківських зборів включає проблеми адаптації школярів до навчання у школі, психологічні особливості учнів підліткового віку, попередження насилля в сім’ї та дитячих колективах, здоровий спосіб життя, формування пізнавальної активності учнів, прагнення до самоосвіти та інші.

На батьківських зборах, які проходять у нашому класі, присутні практично всі батьки. Досвід моєї роботи переконує, що для того, щоб домогтися регулярної присутності всіх батьків на зборах, потрібно просто зробити їх цікавими для батьків. Адже причини, через які батьки ігнорують відвідування школи, часто співпадають. По-перше, кому з батьків приємно йти слухати привселюдно про свою дитину погане? По-друге, сценарій цих зборів дуже часто однаковий, і не хочеться витрачати дорогоцінний час, щоб вкотре послухати те, про що можна довідатись із запису в щоденнику. Тому я вже давно відмовилась від формального характеру батьківських зборів, які присвячуються, як правило, підбиттю підсумків успішності за чверть та вирішенню господарських питань.

Але щоб використати у повній мірі пізнавально-виховної можливості батьківських зборів, які можуть стати ефективними уроками родинного виховання, доводиться прикласти чимало зусиль.

Визначити тему зборів, яка буде цікавою і корисною для всіх батьків, не так просто. У цьому мені допомагає анкетування батьків, проведене заздалегідь. У анкеті передбачаю питання, які проблеми виховання хвилюють батьків, яка інформація їм потрібна та яку допомогу у вихованні дітей вони можуть надати школі.

Практикую запрошувати на батьківські збори вчителів, які викладають у моєму класах. Такі виступи вчителів–предметників допомагають батькам краще ознайомитись із особливостями тих чи інших предметів, вимогами програми, змальовують реальну картину підготовки учнів до уроку та якості їх роботи на самому уроці. Але, слід пам’ятати, що така бесіда батьків з вчителями повинна бути конструктивною, не зводитись до взаємних зауважень і  претензій, а сприяти спільному виробленню шляхів вдосконалення навчальної діяльності учнів.

Звичайно, основна роль у підготовці батьківських зборів належить класному керівнику. Готуючись до зборів, заздалегідь складаю і порядок денний майбутніх. Для прикладу, він може бути такий:

1. Інформація загального характеру (досягнення й перспективи розвитку школи, важливі події в житті школи,  майбутні заходи тощо, повідомлення про виконання рішень попередніх зборів).

2. Аналіз розвитку дітей за певний період (особистісні зміни, навчальна діяльність: рівень мотивації, досягнення, проблеми) .

3. Обговорення конкретної проблеми

1) Психолого-педагогічні проблеми (виділяється наявна проблема; визначаються причини її виникнення; складається план заходів її вирішення, обговорюються усі варіанти та оцінюється їх ефективність, реальність втілення,

2) Методичні проблеми (виділяється характер труднощів під час оволодіння навчальним матеріалом; аналізуються причини труднощів; спільне обговорення, збирання інформації, звернення до досвіду батьків; методичні поради щодо корекції навчальної діяльності. При цьому намагаюсь показати наочні приклади (як потрібно, як правильно), вказати на необхідні ресурси (література, телепередачі, екскурсії…)

4. Індивідуальні консультації з батьками, але при цьому дотримуюсь принципу не перетворювати індивідуальну консультацію на показову (з одним розмовляю, інші стоять навколо і слухають).

Отже, підсумовуючи досвід моєї роботи, можна виділити такі його основні аспекти:

ü проектування основних напрямів діяльності відповідно до мети виховання особистості;

ü взаємозв’язок навчальної і позашкільної виховної роботи, скоординованість усіх виховних впливів і форм, їхні необхідність і достатність, чіткий ритм і раціональна організація життя колективу;

ü наявність відповідних відносин, що забезпечують самопочуття дитини в колективі (статус особистості в міжособистісних відносинах, почуття внутрішньої єдності з товаришами, соціальна захищеність, тощо);

ü здійснення всіх напрямів діяльності як комплексу впливів на особистість в єдиному цілеспрямованому процесі; використання виховних технологій, які максимально сприяють формуванню соціальної та моральної компетентності учнів;

ü емоційна насиченість життя класу;

ü творче співробітництво, що виражається в гуманному, довірливому стилі відносин дорослих і дітей, у їхньому взаєморозумінні і взаємодії щодо всіх колективних справ;

ü орієнтація на випускника як кінцевий результат виховної діяльності (загальна спрямованість і соціальна активність, моральна культура і духовна зрілість, готовність до праці, до вибору професії, продовження освіти, до сімейного життя).

Рівень актуальності висвітленого досвіду підтверджується культурою поведінки моїх вихованців, умінням знайти своє вагоме місце в учнівському колективі, інтелігентно відстоювати свої позиції, шукати шляхи компромісу в життєво важливих питаннях, брати участь у житті громади, суспільства, допомагати тим, хто поряд. Ці вироблені уміння, навички та моральні принципи, на мою думку, стануть хорошим дороговказом у підготовці до самостійного життя моїх вихованців.