Досягнення моїх учнів

ДОСЯГНЕННЯ МОЇХ УЧНІВ

(за останні десять років)

Щорічно мої вихованці беруть участь у шкільних, районних та міських олімпіадах та конкурсах.

2005-2006 н.р.

   Повторейко Юлія – 10 кл. – ІІ місце в номінації «Літературний твір «Духовний початок – надії та мрії». Конкурс на кращу прозову або поетичну роботу.  СЦМ «Перспектива».

2006-2007 н.р.

   Москаленко Катерина – 10 кл., III місце у районному конкурсі наукових робіт (МАН).

   Кузнєцова Катерина – 10кл., I місце у районному конкурсі читців.

   Гоня Іван – 11кл., II місце у районному конкурсі читців.

2007-2008 н.р.

   Свиридова Катерина – 5 кл., III місце у районному конкурсі ім. П. Яцика.

   Герасимова Тетяна – 11 кл., II місце у районному конкурсі ім. П. Яцика. Брала участь у ІІІ (міському) турі.

   Москаленко Катерина – 11 кл., III місце у районному конкурсі наукових робіт (МАН).

2008-2009 н.р.

   Свиридова Катерина – 6 кл., I місце у районному конкурсі ім. П. Яцика. Брала участь у ІІІ (міському) турі.

2009—2010 н. р.: Свиридова К. – І місце на районному етапі в конкурсі ім. П.Яцика,

Король І.- ІІ місце на районному етапі в конкурсі ім. П.Яцика,

Свиридова К. – І місце на районному етапі  на олімпіаді з укр.. мови та літ-ри,

Кепко А.,Остапенко І.- ІІ місце  на районному етапі в конкурсі творчих робіт.

2010-2011 н.р.: Свиридова К. - ІІІ місце на міському етапі  в конкурсі  ім. Т. Шевченка,

ІІІ місце на міському етапі олімпіади з укр. мови та літ-ри, ІІ місце на районному етапі  конкурса  ім. П.Яцика.

2011-2012 н.р.: Свиридова К.- ІІІ місце  на міському етапі в конкурсі ім. Т. Шевченка,

ІІІ м. на міському етапі на олімпіаді з укр.. мови та літ-ри, І місце  на районному етапі захисту робіт МАН,

Бурлак М.-І місце на районному етапі захисту робіт МАН,

Кепко А.- ІІ місце на районному етапі захисту робіт МАН,

Король І.- ІІІ місце на районному етапі захисту робіт МАН

2012-2013 н. р. Свиридова К.- ІІ м. на районному етапі олімпіади з укр. мови та літ-ри,

Юрченко А.- ІІІ місце на районному етапі олімпіади з укр. мови та літ-ри,

Шиленко П.- І місце на районному етапі захисту робіт МАН,

Кепко А.- ІІ місце на районному етапі захисту робіт МАН,

Бурлак М.- ІІ місце на районному етапі захисту робіт МАН.

Свиридова К.- І місце на міському етапі  конкурсу ім.. П. Яцика,

Свиридова К. - ІІІ місце на міському етапі олімпіади з укр. мови та літ-ри,

Шиленко П. - ІІІ місце на міському етапі захисту робіт МАН.

Бурлак М. - ІІ м. на міському етапі конкурсу творчих робіт «Слово про вчителя»,

Войтенко А.- ІІІ місце на міському етапі конкурсу творчих робіт «Слово про вчителя»,

Свиридова К. - ІІ місце на обласному етапі конкурсу ім.. П. Яцика.

2013-2014 н. р. Свиридова К.- І місце на районному етапі олімпіади з укр.. мови та літ-ри, 
                                                     І місце на міському етапі олімпіади з укр.. мови та літ-ри, 

Король І. - ІІ місце на районному етапі олімпіади з укр. мови та літ-ри,

Винар Я.- ІІІ місце на районному етапі олімпіади з укр. мови та літ-ри,

Медведська К. – ІІІ місце на районному етапі олімпіади з укр.. мови  та літ-ри. 

2014-2015 н. р.   Атаманчук А.  ІІІ місце на районному етапі захисту робіт МАН.
                             Федотов М.  ІІІ місце на міському етапі конкурсу ім.. П. Яцика

                                                                                  ***

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ   КОНКУРС  УЧНІВСЬКОЇ  ТВОРЧОСТІ

« Об`єднаймося ж, брати мої»

Есе

СЛОВО  ПРО  ВЧИТЕЛЯ

 Автор роботи:

                                            Свиридова Катерина Олексіївна

                                            учениця  9 класу

                                            середньої  загальноосвітньої школи № 93

                                            Подільського району м. Києва

                                            домашня адреса: м. Київ, пр.Свободи, б.28, кв.1

                                             контактний телефон: 434-70-68

                                             педагогічний керівник:

            Крецул  Людмила Владиславівна,

                                             вчитель української мови та літератури

                                            СЗШ № 93 М. Києва

                                             контактний телефон 433-60-17

                                                 2011 р.

ЕСЕ

 СЛОВО ПРО ВЧИТЕЛЯ

                                                                  Вчителько моя, зоре світова…

   Через півроку я закінчую 9 клас. Які спогади залишаться у мене про роки навчання в школі? Про що чи про кого я буду згадувати протягом усього життя? Чи будуть мої спогади приємними? Ці питання повстали переді мною зараз, і я вирішила написати цей твір, у якому будуть відповіді на них. Твір про Вчителя.

  Саме так, з великої букви, я пишу це слово - Вчитель. Мої спогади про школу – це, в першу чергу, роздуми про вчителів. Мені пощастило: мене вчили добрі, розумні, порядні, інтелігентні люди.

 Взагалі нам усім відомо, що в школі працюють ті, хто любить дітей. Протягом 6-7 годин витримати галасливих, часто погано вихованих, цинічних, нахабних учнів може людина, яка їх дійсно любить. В одній із серій «Інтернів» доктор Биков говорить про вчителів: « … педагог – это призвание! Долг! Это жертва! Это подвиг, в конце концов! Но никак не престижная профессия». Робота педагогів важка, безкінечна і невдячна. Це Сізіфів труд. Здається, що вже досяг вершини, а камінь знову скочується вниз – і все треба робити спочатку. Я поражають янгольському терпінню наших вчителів. Учні прогулюють уроки, не виконують домашні завдання, грублять вчителям, не розуміючи, скільки болі вони завдають викладачеві. А тім треба терпіти і намагатися все виправити за допомогою тільки одного свого засобу—слова.  

   Якось моя мама сказала: «Запам’ятай: професія вчителя складається з трьох компонентів, трьох Т: Труд, Терпіння, Творчість. Немає вчителя без труда, немає вчителя без терпіння, немає вчителя без творчості.»У педіатрів є таке правило: щоб доторкнутися до дитини, зігрій руки. У педагогів інше правило: щоб звернутися до дитини, зігрій своє серце. Учитель повинен переступити і через вороже ставлення до себе, і через дитячу байдужість, і через невдячність. І через зраду…

  Це люди, які виконують свою роботу чесно, спокійно, без зайвої метушні. І що ми бачимо у відповідь? Наведу такий приклад: у Києві дуже багато різних пам’ятників. Є пам’ятники відомим особистостям, є жартівливі пам’ятники і скульптурні композиції: їжачку, балерині, коту і ціла Пейзажна алея таких споруд. А де знаходиться пам’ятник Учителю? Може, він десь існує, просто я про нього не знаю? Мені здається, що це повинен бути не просто маленький пам’ятничок, а величезний монумент, який увіковічить нашу любов і пошану до вчителя.

  Люди не зовсім чітко уявляють собі працю педагога. Що тут складного? Працюєш півдня, а потім спокійно відпочиваєш. А те, що до уроків треба готуватись, як кажуть наші вчителі, все життя, ніхто не помічає. А безкінечні зошити? А гори документів, які треба оформити? На столі нашої вчительки лежить стільки всього, що її ледве видно. Хто про це думає, говорить?

    Давайте порівняємо роботу українського вчителя з роботою вчителя, наприклад, в Японії. Чому Японія попереду всіх інших країн? Серед японців тринадцять нобелевських лауреатів, а серед українців – жодного. Чому? Можливо, тому, що японці  по затратах на науку посідають 3 місце в світі.  Освіта в Японії – одна з головних складових економічного розвитку країни.  Там не прийнято економити гроші на вихованні дітей. І такий спосіб вкладання капіталів є найкращим і найнадійнішим.

  Якщо дитина хворіє, за шкільну парту сідає її мати, щоб записати дослівно пояснення вчителя. А для дитини найголовніше – отримати освіту, тому що в Японії цінуються тільки ділові якості людини, виховані працею.

  Освіта в Японії – культ, який підтримує сім`я, суспільство і держава. Сумно писати зараз про нашу освіту. Можливо, мені не достає життєвого досвіду, щоб зробити правильний висновок, але культом в нашій країні є , на мою думку, зовсім не освіта.

  І ніякі шкільні реформи не зможуть нічого змінити, поки в країні не підніметься престиж  професії вчителя, поки освіта не стане державною справою , не стане культом.

Але закінчити твір хотілося б не на мінорній ноті, а на мажорній – словами подяки тим , хто намагається зробити з кожного із нас Людину. Своїми знаннями, своїм світоглядом, своїми думками я завдячую моїм вчителям. Вони завжди давали мені сили, натхнення, підтримували в скрутну хвилину. І не тільки мене. Педагоги віддають  учням свої знання,  частину себе, своєї душі.

Низький вам уклін за це, шановні наші Вчителі!       

  

                                                                        ***

                                                          Твір-роздум

                              Чому не йдуть працювати вчителями?                     

        Ще в ранньому дитинстві я почув і запам’ятав такий вислів: «Його ніби Бог поцілував…».Мені уявилася картина - величний чоловік у світлому вбранні схиляється наді мною і торкається чола. Тоді я відчув себе захищеним, здалося,ніби крила виросли… Згодом дізнався, - «поціловані Богом», - це особливі і щасливі люди. Вони справді випромінюють світло і здатні дарувати його оточуючим. Нині,коли я подорослішав,розумію,а головне,відчуваю,що ці особливі,щедрі душею люди чи не щодня поряд – наші вчителі. Нерідко ми не погоджуємося з ними,неохоче дослухаємося до їхніх порад і зауважень,часом сперечаємося і ображаємося. А вони терпляче торують свій нелегкий шлях до розуму і серця кожного з нас,невтомно збирають добірні зернини,засівають ниви юних душ,аби проростало добре,розумне,вічне…Зрідка ми замислюємося про це.

          Не кожен зважиться присвятити себе навчанню і вихованню дітей. Я навмисно вживаю слово «зважиться»,бо для мене особисто обрати професію вчителя означало б виявити людську відвагу. Вважаю,що працювати викладачами не йдуть тому що : по-перше – мало платять; по-друге - робота з дітьми дуже відповідальна,вимагає витримки,міцних нервів; по – третє – необхідно бути фахівцем найвищого ґатунку - мати добру освіту,обов’язково вищу.

           На мою думку, вчителі повинні бути надзвичайно терплячими і розважливими. Адже окрім усього іншого викладачам доводиться витримувати шкільний гамір і вміти сконцентрувати увагу на головному. А це не кожен зможе. Взагалі,вважаю,що вчителями повинні працювати чоловіки,або жінки з сильним характером. Бо на уроках мають панувати тиша і порядок,щоб учень і вчитель чули одне одного. От,наприклад,наш класний керівник і викладач української мови та літератури Людмила Владиславівна Крецул – розумний,

в усьому виважений педагог. Нерідко складається враження, що вона зовсім не нервує. Навіть складний матеріал здатна подати легко,доступно,не переобтяжуючи нас і себе. А це тому,що вміє тримати дисципліну у класі, розумно вибудовує етапи проведення уроку - за нібито короткий термін ми встигаємо ознайомитися з темою і опрацювати необхідний і головне – цікавий матеріал. Це свідчить про особливий хист і високий професіоналізм вчителя.

            А ще багато важать досвід і вміння зберегти молодість душі. Адже Людмила Владиславівна навчала ще мою маму. І вона щоразу говорить - Владиславівна не змінилася! Очевидно,щоденне спілкування з дітьми робить чудеса!Мабуть,тому,коли ми висловлюємо думку,що вчителям нині нелегко ведеться,наша класна мама,а саме так її можна назвати,повсякчас доброзичливо сперечається з нами,спромагається на жарти ,із сонячною усмішкою на обличчі запевняє – і заробіток у неї,мовляв,пристойний,і нерви свої вона на роботі не псує…

              То, здавалося б,у чому ж проблема?.. Так легко,просто і навіть весело працювати викладачем .Тоді чому ж дедалі менше людей присвячують себе цій професії?.. Також багато випадків,коли свого часу людина закінчила педагогічний інститут,а праця у школі виявилася найскладнішим іспитом у житті – і довелося йти не лише з учбового закладу,а й з професії. Проблема у тому,що далеко не усі такі,як наші Людмила Владиславівна,викладачі географії, російської та англійської мов - Рахуба Світлана Іванівна,Рой Вікторія Миколаївна,Сівченко Таміла Анатоліївна. До речі,вони не лише глибоко вивчили і добре знають свій предмет,найголовніше у їхньому з нами спілкуванні – вміння захопити предметом,довести,що ці знання необхідні у житті,а,можливо,й у виборі майбутньої професії. Для мене секрет успіху і авторитету згаданих вчителів серед учнів і педагогічного колективу ще й у тому,що вони яскраві особистості,мають сильні характери,у роботі з дітьми виявляють принциповість,об’єктивність,здатність приймати мудрі рішення. Завжди згадую свою першу вчительку Дунду Валентину Максимівну,яка намагалася достукатися до кожного і дуже нам довіряла. Ми не завжди виправдовуємо довіру наставників.

            Проте,на жаль,не усі викладачі здатні бути саме такими. Зустрічаються й такі,що не вміють спрямувати учнів на своїх уроках,їх дратують діти,яким не відразу усе зрозуміло,вони повсякчас підвищують на них голос,а це не сприяє учнівській зацікавленості,швидше навпаки – викликає відразу. Учень починає нудьгувати на заняттях і шукає розваг. Звісно,порушує дисципліну,відволікає увагу однокласників. А вчителеві повноцінно провести урок за таких умов просто неможливо – доводиться втихомирювати учнів. В результаті – левова частка уроку витрачається на зауваження,суперечки тощо. Атмосфера такого уроку не може народити цікаву,пізнавальну розмову - страждають і учні і вчителі. Знову хочу зауважити на заробітній платі. Вважаю,що хорошу зарплатню повинні отримувати ті,хто має великий стаж роботи у школі. Адже вони зуміли знайти власні методи викладання,заслужили на повагу і гідну оплату своєї праці.

             Мало хто замислюється,що кожен вчитель повинен мати вищу освіту. Це обов’язково,особливо,якщо ти викладаєш у старших класах. А сьогодні здобути вищу освіту не так вже й просто. Тим паче з вищою освітою можна працювати в інших сферах,де платять більше і не потрібно щодня, щогодини, щохвилини віддавати часточку душі і серця,плекаючи молоде покоління. Тому працювати вчителем йдуть,на жаль,одиниці.

            Гадаю,причина полягає й у тому,що,мабуть, дуже важко навчати тридцятеро осіб,коли ти один. Адже насправді не усі учні прагнуть вчитися, на уроках розважаються,не думаючи про нерви і внутрішній стан вчителя. От ніби усі навчалися у школі. Напевно, кожному неодноразово доводилося бачити,як часом нервує викладач на уроці,намагається пояснити матеріал,а учні відверто ігнорують його старання,роблять вигляд,що просто не помічають,а,врешті,зневажають прагнення вчителя розповісти щось важливе,не цінують його знання,ображають людську і професійну гідність. Саме тому,коли діти виростають, згадують такі випадки і не йдуть навчатися у педагогічні вузи.

Отже,робота вчителя дуже важка. Вона потребує розуму,великого терпіння,сильного характеру і неабиякої витримки. Не кожна людина,що отримала диплом освітянина, володіє такими якостями і здатна бути вчителем.

P. S. Шкода, чимало викладачів не вміють зацікавити дітей своїм предметом. Окрім того,  не усі вони  вирізняються особистими людськими чеснотами. А це важливо,адже ми пам’ятаємо своїх вчителів упродовж усього життя. Нерідко намагаємося бути схожими на них – у поведінці, манері спілкування, вчинках. Навіть зовнішність наслідуємо. Вважаю,що авторитет вчителя багато у чому може визначити життєві орієнтири і устремління учня. А це - велика моральна відповідальність.Чи кожен готовий взяти на себе таку відповідальність?..

         Можна лише уявити як нелегко бути вчителем –щодня виходити на клас, ніби на театральний кін .І щоразу – усе спочатку. Талант педагога можна сміливо порівняти з мистецтвом артиста – вони працюють серцем, проживають десятки доль. Байдужість руйнує кожну професію,особливо вчителя .І це стосується не лише того,хто покликаний навчити,а й того,хто навчається. Якщо учень небайдужий, допитливий,то вчитель обов’язково це відчує і підтримає. Звичайно, потрібно мати бажання навчити дитину,поділитися власними знаннями .Тоді усе й складеться. Це непросто,але треба допомогти навіть не дуже здібному учневі неодмінно повірити у себе. Зазвичай такі вихованці,ставши дорослими, не забувають своїх наставників, їхні нескінченні турботи і переживання.

           Яка непроста робота вчителя!Здається, у найскладніших випадках їх тримає отой Божий поцілунок…І я певен - вчителі щасливі люди. А їхня професія дуже потрібна і,безперечно, почесна. Бо успіх кожного учня - безцінна нагорода вчителеві,справжньому педагогу. І лише таким ,«поцілованим Богом людям», і треба йти у педагогічний.

                                                                                                        Анатолій Войтенко